За часів козаччини козаки мали власні козацькі обереги. До них належала й хустка коханої дівчини.

Поширеним був гарний звичай: як козаки вирушали у похід, то дівчата дарували своїм нареченим хустини вишиті. Вони символізували вірність у коханні. Як співається у пісні:

Дай же, дівчино, хустину,

Може, я в бою загину,

Закриють очі темної ночі,

Легше в могилі спочину.

З оцима дарованими хустинами були пов’язані такі звичаї: як козаченько погибав, то мали вкривати нею його лице, щоби «хижі птахи очей не довбали, козацької крові не пивали»; як козака хоронили із почестю та шаною, то вели за труною коня, а на його сідло укладалася вишита хустина.

«Хустина» - відома поема, написана Тарасом Шевченком. У ній яскраво ілюстровано віршованою формою прощання та розлуку закоханих, обдаровування милого хустиною на добру згадку про вірну любов. Т.Шевченко писав:

«…Випровожала три поля, три милі,

Прощалися при долині.

Дарувала шиту шовками хустину,

Щоб згадував на чужині…

Ой хустино, хустиночко!

Мережана, шита.

Тільки й слави козацької –

Сіделечко вкрити».

Мандрували по світові поряд й козацька пісня, й вишита українська хустка. Й була дарована хустина як згадка про кохання та сильний оберег: ворожа куля козака не брала, берегла його від полону та зради.

Хустка є важливим ритуальним атрибутом, значення якого збережено почасти й дотепер. І тому що виткана, й тому що прямокутна, та й голову прикриває. У казці хустка стає чарівним предметом, у пісні — символізує вірне кохання, у сні означає звістку, сватання.

Вчені запевняють, що хустка білого кольору (на відміну від кольорових, різнобарвних) така ж давня, як і намітка. Білий колір хустки — найхарактерніший для українок. Такі хустки наші предки колись вишивали шовком, сріблом та золотом. Орнамент був переважно геометричним аж до XVIII ст., й тільки відтоді почали звертатися до рослинного візерунка (квіти, стебла, листя). Сам білий колір був ритуальним, святковим. Барвисті хустки були запозичені від південних слов'ян, а ті перейняли звичай носити їх від турків та персів.

Проте хустка — це атрибут заміжньої жінки. Колись дівчатам слід було ходити з непокритою головою — але зі стрічкою або у вінку, спустивши на косу кольорові стрічки (бинди). Хустки дівчата носили, захищаючись від спеки чи холоду, однак із-під хустки завжди мала визирати коса.