«Витоки патріотизму за літературною спадщиною В.Сухомлинського»

/Files/images/suhomlinskiy/100_9882.JPG

Людмила Заліток, старший науковий співробітник Державної науково-педагогічної бібліотеки України.

Ключові слова:обов’язок людини перед людиною, любов до матері, виховання поваги до старших, любові до рідної країни,сприйняття і переживання краси рідної природи, мови, почуття гідності, поважного ставлення до воїнів, захисників Вітчизни.

Серед усього розмаїття питань, які постають перед школою, Василь Сухомлинський уважав провідним виховання патріотизму. Він розглядав патріотизм як складову духовного життя людини, яка є стрижнем масової свідомості та моральності нації. Патріотом і громадянином, на його думку, може стати тільки людина з чуйним і мужнім серцем.Послідовно і переконливо педагог сформулював завдання для вихователя – «відкрити перед кожним вихованцем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини. Це і природа рідного краю, слово рідної мови, культ Матері і Батька, Мала Батьківщина, її історичне та героїчне минуле, працелюбність».

Спробуємо через оповідання В. Сухомлинського розкрити складові патріотичного виховання.

Початком розвитку патріотизму педагог визначав дотримання вірності обов’язку людини перед людиною.

За переконанням Василя Олександровича, любов до Батьківщини починається з любові до матері. Жодне дитяче серце не лишиться байдужим після читання таких казок педагога, як «Забула» «Кашу варила, діток годувала», «Материне поле», «Материнське щастя», «Моя мама пахне хлібом», «Найласкавіші руки», «Сива волосинка», «Чотири вітри і материнське горе» та ін.


У казці «Ґавеня і Соловей» Гавеня відмовилося слухати чудову пісню Солов’я, коли почув мамине крякання, сказавши: «Голос мами найрідніший, голос мами наймиліший. Бо це матінка моя!». У казці «Найгарніша мама» Совеня гордо розповідає про свою маму, яка для нього найгарніша.


Теми, що піднімаються у мініатюрах «Бабусині валянки», «Бабусина яблуня», «Ввечері бабуся прийде…», «Дідусева заповідь», «Дідусів пояс», «Дідова колиска», «Кам’яне серце», «На бабусиному ліжку», «Яблуко для бабусі», «Тихо, бабуся відпочиває» виступають засобом для досягнення однієї мети – виховання поваги до старших, любові до рідних людей, що є, на думку В. О. Сухомлинського, одним із перших кроків до патріотичного бачення та відчуття світу Батьківщини.


Оповіданням «Дідова колиска» педагог прагне сформувати в дітей розуміння Батьківщини через усвідомлення традиції. І від думки про єдність поколінь через зберігання пам’яті про предків педагог проводить просте, але таке вагоме і водночас доступне для дитячої свідомості метафоричне узагальнення: «Наша сучасна колиска – це наше рідне село, рідна хата, мати, батько. З рідної хати починається для нас наша Батьківщина».


Неодноразово, у своїх працях Василь Олександрович стверджував, що «…в житті людини має бути щось найголовніше, що стоїть вище від усіх повсякденних турбот, тривог, пристрастей. Ставлення до Батьківщинияк до священного й найдорожчого облагороджує всі людські почуття, зближує, ріднить людей, очищує душі від усього, що принижує гідність».


У казці «Деркач і кріт» розповів Деркач Кротові про свою далеку північну вітчизну й про теплу африканську землю. « – А чого ти не поселишся на тій теплій землі і не живеш там завжди? – питається здивований Кріт. – Чого щороку мандруєш тисячі кілометрів? Ти ж до крові поранив ноги. Тебе скрізь підстерігає шуліка. Що заставляє тебе так поневірятися? Що тебе кличе на холодну північ? – Батьківщина, – відповів Деркач».


Можливості виховання любові до рідної країни ми бачимо також у казках «Лелеки прилетіли», «Незнищенний камінь», «Сонце заходить».


Без сприйняття і переживання краси рідної природи, на думку Василя Олександровича, не можна пробудити глибокого почуття Батьківщини. Тому так багато казок автор присвятив цій тематиці – «Вічна тополя», «Ластівка над вікном», «Верба – мов дівчина золотокоса».
Невід’ємною частиною розвитку поняття «патріотизм» у В.О. Сухомлинського є рідна мова – безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість, славу, культуру, традиції. Сприймаючи мову як одну з основних ознак нації, педагог прагнув добитися того, щоб кожне слово, яке входить у словниковий запас дитини, пов’язувалось із конкретним образом, щоб діти могли відчути і те тепло, і ту ласку серця, що вклав народ у слова про Вітчизну, і той біль, ті страждання, що вкладено у слова про її минуле. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова, – до такого висновку дійшов педагог: «Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини…». Всі казки Василя Олександровича зачаровують образністю рідного слова, красою української мови.


Нікого з дітей не залишить байдужим казки про захисників вітчизни. У Василя Олександровича є ціла низка творів, де піднімається питання почуття гідності, поважного ставлення до воїнів, які загинули під час Великої Вітчизняної війни. Так у казці «Чий родич дідусь» повага до захисників батьківщини розкрита відношенням до портрета фронтовика, який висів у проданій хаті. «Портрет я зніму й покладу на горище, – каже продавець будинку, родич фронтовика, зображеного на портреті. – Ні, хай висить, – відповідає нова господиня. Скільки хата стоятиме, стільки й портрет висітиме. – А хіба він вам родич? – дивується продавець. – Він родич усіх чесних людей, – каже йому жінка».


РЕКОМЕНДАЦІЇ:
КАЗКИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО
Прочитай чи послухай казки, поміркуй, чи всі вони про любов до Батьківщини? Чому?

ВІДЛІТАЮТЬ ЖУРАВЛІ
Був ясний осінній день. Тихо надворі, у повітрі пливуть павутинки. А в блакитному небі - ключ журавлів. Пролетіли журавлі над селом, потім повернулись, покружляли й знову полетіли. Але за селом, недалеко від лісу, сіли журавлі на землю. Довго сиділи, немов радились про щось. Чому це журавлі кружляли над селом, а потім сіли біля лісу? Бо вони вирушають у далеку дорогу. Летять у теплий край. Та хоч і теплий, але чужий. Бо батьківщина там, де народився, зріс і почав літати. Тож їм і тяжко розлучатися зі своєю вітчизною.

ДУБ ПІД ВІКНОМ
Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном.
Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.
І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня — лісникова внучка.
— Зрубай дуба, дідусю, — просить онучка, — темно в кімнаті.
— Завтра вранці почнемо...— відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев'ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:
— Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев'ять онуків і красуня-внучка.

КАМІНЬ
У лузі, під гіллястим дубом, багато років була криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного разу до криниці прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне».
Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.
Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.
Вода перестала прибувати.
Криниця засохла.
Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.
На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.
Замовкла соловейкова пісня.
Сумно стало в лузі.
Минуло багато років. Хлопчик став дідусем. Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.
Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки.
«Де ж воно все поділося?» — подумав дідусь.
За матеріалами Інтернет-ресурсів

Інтернет посилання https://www.facebook.com/PedpsychNAPN/photos/a.1216685901731278.1073741827.1189051744494694/1217072828359252/?type=3&theater
Кiлькiсть переглядiв: 627